Проект "Ми" чи "Я і Я"

Теревеньки про істерики – постфактум

Нещодавно ми з дівчатами та татом Рись шукали відповіді на питання, пов’язані з дитячими істериками. Незмінно все це ми робили в Центрі розвитку “Орігамі”, звідки велася онлайн-трансляція на сторінку моїх хлопчиків в мережі Facebook. І о чудо! Досяжність цього відео перевершила всі наші очікування. Тема дійсно цікава та багатогранна – саме тому в цьому пості я роблю добірку всіх матеріалів заходу “За крок до подвійної істерики”, а також ділюся власними спостереженнями!

Аби не бути багатослівною, почну з того, що я почула і взяла для себе! Бо об’єктивно – меншість з вас буде мати дві години вільного часу, аби переглянути відео повністю. Отже:

  1. Істерики – це норма розвитку дитини. Беру для себе за аксіому! І взагалі, мені здається, аби я вишкрябала це на підкірці ще до появи хлопчиків, мені б вдалося уникнути стількох ефемерних незручностей. “ОМГ. На мене дивляться люди”, – перше, що приходить в голову, коли на вулиці заходяться одразу дві дитини, і ти просто фізично не можеш оволодіти ситуацією. Правда? А таких думок виникати не повинно, бо всі вони мають бути поряд з дітьми, а не перехожими!
  2. Не можна залишати дитину на одинці з істерикою. Каюсь. Я, як “досвідчена мама-юзер”, начиталася на просторах Інтернету, що акцентувати увагу на істериці не можна. А ще краще – дати дитині “проплакатися” на самоті. Однак психолог нашого проекту Жанна Шикунець запевняє, що це неправильно, і тепер я не можу з нею не погодитися! Ви тільки уявіть, дитина переживає горе, дійсно горе… Будь-то через якусь заборону, невдачу або навіть банальну втому. А я могла просто залишити їх без підтримки з цим всім! Жах! Ніколи більше!
  3. Діти нас люблять безумовною любов’ю! Звідси: як би вони не вчинили – це все НЕ на зло нам. Про це я мала згадати, коли було ну дуже шкода втопленого гаджета! І не те, щоби не згадала… Я просто не змогла це правильно сформулювати в своїй втомленій голові :).
  4. Кричати можна, але не на дітей! У мене, як і у більшості молодих мам, був важкий день останні півтора роки. І, якщо ми не будемо виплескувати негативну енергію, вона нас з’їсть зсередини. Наша Жанна запевняє, що злитися можна, але не на оточуючих, а на ситуацію. Важливо, щоб діти відчували, що ви засмучені НЕ через те, що вони, скажімо, втопили ваш черговий гаджет! А просто через те, що ТАК СТАЛОСЯ. Тооообто… “Я така зла, що ви втопили мій телефон“, – такі формулювання не підходять!!! “Я так засмутилася, що телефон більше не працює”, – а оце схоже на адекватну реакцію!
  5. У двійнят можуть бути різні мови любові. Їх, до речі, всього п’ять, але у наших діток це час! Я дійсно помітила, якщо хлопчикам виділити 15 хвилин маминої уваги для танців, ігор або інших пустощів, тоді вони мені авансом виділяють такий самий ліміт на побутові питання! Складніше дівчатам, двійнятка яких мають різні мови, але це історія іншого тексту :).
  6. Словосполучення “не можна” вживати можна! Впевнена, ви також зустрічалися з думкою про те, що забороняти не можна, бо це зайвий раз привертає увагу до проблеми та посилює її. І я таки видихнула, коли виявилося, що це не так. Заборони, на думку нашого психолога, мають право на існування, однак вони мають бути вмотивованими. І, крім цього, дитині треба запропонувати альтернативу. Отже схема така: заборонити робити шкоду – обґрунтувати заборону – висловити почуття любові – запропонувати альтернативу.

Ділюся також з вами презентацією, яка була підготовлена Жанною Шикунець:

І, звичайно, завдяки нашим партнерам Громадське.CN, ви можете переглянути нашу зустріч.

Також відправляю +2 в карму всім іншим нашим партнерам, зокрема, Центру розвитку “Янголятко”, які займалися нашими дітками, та Raskachaem! Чернигов, які все це знімали!

Ну і звісно не цураюся формальностей :)! Захід “За крок до подвійної істерики” проводився за підтримки програми Active citizens від British Council Ukraine та Управління у справах сім’ї, молоді та спорту Чернігівської міської рад.

Запрошуемо до спілкування

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.