Про Рисят

Ти до мене не ходи, не дзвони, коли я бачу сни (с)

Історії про дітей, які встають вночі тільки раз або взагалі сплять не прокидаючись, спочатку мене засмучували, а тепер насторожують. Такі діти існують, тоді що з нашими хлопчиками не так? Можливо нас обманюють, але навіщо? А може Боженька нас покарав, тоді за що? Є багато питань, на які ми не можемо знайти відповідь. Але найбільше мене лякає думка про те, що це все продовжуватиметься після відлучення від грудей.

Я щаслива людина. Це правда! У мене чудова родина, я люблю свою роботу, а ще – у мене є цей блог. Але факт залишається фактом – я щаслива невиспана мама двох майже однорічних та трошки норовливих хлопчиків. За останній рік у нас не було жодної спокійної ночі, але досі залишається надія, що все зміниться після відлучення. Попри те, що я палкий прихильних тривалого грудного вигодовування, годувати груддю більше року у нас немає більше ні моральних, ні фізичних сил. Звісно, не всі дітки починають добре спати після завершення вигодовування, але ми дуже сподіваємося, що наші покемони не з їх числа. У зв’язку з цим, я таки розкажу, про що мовчать щасливі фотки інстаграмки.

Перші три місяці нашого нового життя ми не те, що не спали, мені здавалося, ми просто не лягали. Не знаю, чи можете ви собі уявити цю картину, але… Ніч, глуха тиша… Хлопчики прокинулись… Одного заспокоюю груддю, а інший кричить, бо черга зараз не його. І так щоночі. А частенько і по декілька разів. У цій ситуації мені чомусь завжди було щиросердечно шкода нашого сусіда. У нас дуже тонкі стіни – я іноді навіть чую, як він хропе. Що тоді казати про те, що доводиться переживати йому… Ми дуже рідко пересікаємося, але маю визнати, його витримка та добродушне ставлення до нас заслуговує похвали. Одного разу ми всі зустрілися в під’їзді. Попереду нас тоді забігла собачка подруги, яка була з нами. Сусід привітався та трохи насторожено, але по-доброму спитав: «Ви собаку завели?». Мій чоловік, тримаючи хлопчиків на руках, поспішив заспокоїти: «Це нашої хресної. Вона з нами».

Часами, до речі, у нас таки бував відносно ідеальний алгоритм. Для нас ночі, коли дітки прокидалися небільше двох разів (десь о третій та під ранок) і бажано одночасно, були безкінечно щасливі. Але і це щастя тривало непостійно. Колись ми вставали і щогодини. Було і таке, що смоктання грудей не заспокоювало, тому доводилося носити, засинати, через годину прокидатися і знову носити. Але запам’яталося насправді і хороше… Я пам’ятаю ніч, коли Дем’янко проспав годин вісім, а Богдан прокинувся лише один раз. Це був прекрасний травневий день – ми прокинулися, ніби в раю.

Я щаслива людина, правда! Але, якщо чесно, я просто хочу поспати. Хоча б годин вісім… Щоб ніхто не заважав, не смикав, не кричав, не смоктав… А ще хочу ігристого! А ще краще ігристого, а потім поспати… Годин дванадцять.

Запрошуемо до спілкування

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.